Напівтихо минається серпень. Складає каштанові ватри,
І чаїні ключі переписують небо начисто
Поза північ минулі світанки виходять на варту,
Розливаючи срібне вино на невтишене місто.
Не картайся - мені свого серця не жаль ні на кому -
Я б ішла до твоєї любові хоч десять по десять півріч
Розказала би те, що - ніколи-ніколи-нікому,
Напівтихо, як легіт, що родить серпнева ніч.
І якби це насправді - то варто чекати без втоми,
І роки відпускати у море небес світляне -
Залишивши позаду думки і дороги дому,
Я б ішла до твоєї любові, якби ти любив мене.
Напівтихо відходить іще одне скривджене літо,
Снить обійми, записані в книзі серпневих повернень
Знаєш, зрадити серце - то майже дорівнює вбити,
Але часом убити - то тільки звільнити од скверни.
Всі слова уже сказано. Злічені злети і втрати,
Одкровення, обіти, образи, секунди і дні
І лише найсвятіше - безмовне. Про нього лишилось мовчати,
Хіба ти напівтихо колись обізвешся в мені.
28.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2020
автор: Нічна Пташка