Знову повновидий у вікно
зазирає... де-не-де у димці
пастуха вітають зорі-вівці
як у панорамному кіно
на екрані сивого серпанку,
де усе, що мріє угорі,
буде гомоніти до світанку,
як мою пронизують фіранку
очі одинокої зорі.
У тіні юпітери, куліси,
зоряні актори, режисер,
а на сцені величавий місяць
нехотя освітлює етер.
І тоді на обрії Ярило
засіяє променями дня,
за якими неземне світило
осідлає ярого коня.
Заясніють ранішні пастелі
міражами танучих обличь...
Та, зі самотою віч-на-віч,
згадуючи очі у пустелі
і мої небесні акварелі,
намалюю сепією ніч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2020
автор: I.Teрен