Спізнились почуття твої,
Адже закралась в серце осінь,
Всі виправдання безголосі
Були в нікуди і наосліп.
Думок докучливі рої
- Спинися! – серце моє просять, –
Того кохання, мабуть, досить!
Сердиті, дикі, ніби оси
Чи розполохані джмелі.
Прибило нині до землі
Все, що було високопарне.
Кохання істинне, вівтарне,
Таке п’янке, таке безхмарне,
Розвіялось серед полів.
Чи то громів гучні удари?
Чи то якісь відьомські чари?
Давно з тобою ми не пара –
Чому чуттями захмелів?
Пробач: спізнились дві душі…
Моя, колись дзвінкоголоса,
В твоєї – порятунку просить,
І гладить осінь мої коси
В духмянім світі споришів.
Ось я біжу простоволоса,
Бо серце знов від тебе росить.
Один піднявся лебідь в просинь,
А інший… б’ється в комиші.
Закралась в серце моє осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2020
автор: Білоозерянська Чайка