Я вип’ю Осінь цю до дна…
Прогірклу, скисшу та солону,
Якщо і залишатимусь одна,
Позбавившись тенет полону…
Ця Осінь смаку сліз й біди,
Ночей безсонних до світанку,
Якщо й душевні рани обійти,
Тілесні болі розривають зранку…
Куди подівся солод та дурман,
Яким завжди була багата Осінь,
Де той п’янкий її густий туман,
Що золотом окроплює волосся…
Де її чари й той духмяний світ,
Що розливається душею й тілом,
Який і почуттям дає новий політ,
Такий, щоб знову жити захотіла…
Де дух її, зігріє що і п’янить,
Спокою присмаку й блаженства,
Коли струна в душі бринить,
Добравшись до самого серця.
Я вип’ю Осінь цю до дна…
Хоч приторна вона й холодна,
Вже краще нею отруюся я одна,
Вона якщо лише для цього годна…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
9.09.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2020
автор: Lilafea