Я Осені казки читаю,
Бува й вона чита мені –
Як з клена листя облітає,
Чому лавки стоять одні…
Коли буває в нас бажання,
То й фантазуємо удвох –
Куди сідає Сонце зрання,
Придумав Ніч навіщо Бог…
Обоє мріємо про море,
Та чуєм шепіт його хвиль,
Мене давно вже манять зорі,
А Осінь вільна й без зусиль…
Буває Осінь норовиста
Свої скрізь правила веде
Читає тільки те врочисто,
Що їй приємне й дороге.
Про Принца їй казки читаю,
Вона ж про щастя і любов,
Як тільки мріять починаю,
То холодить підступно кров.
Я хочу казку про кохання,
Вона ж про яблука в саду,
Про те стежина де остання,
Якою тільки я піду…
Одна сторінка, а чи більше
Який тепер у тому сенс,
Якщо читаєш зовсім інше –
Не те для чого ти живеш…
Реальність хочу розгадати,
Створити казку, щоб в житті…
Шукає ж Осінь де б поспати,
Щоб не будили й папірці…
Тому листаю дуже чемно
Сторінки я свого життя,
Щоб казку віднайти приємну
Та дочитати б до кінця…
Я Осені казки читаю…
Скоріш, можливо, так засне,
Бо що чинити я не знаю,
Як знов читатиме сумне…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
9.09.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2020
автор: Lilafea