[color="#0004ff"][i][b]Ховається літо в росисті жоржини,
А ночі серпневі – солодкі ожини.
Дарма, що чорнющі,
хай падають в душу,
ховають від світу спокуту цілющу.
Рожеві полотна у час надвечір’я –
на холод.
Пора обростатися пір’ям…
Чекати у полі лелек,
на вожа́ка.
З людьми я людина,
а з птахами – птаха.
З людьми закільцьована
пташка у кліті,
А тут я остуджую душу в зеніті,
А тут самота не така вже й полинна,
За подих любові нікому не винна.
Торкнуся крильми до небес,
до заграви..
А потім людиною,
потім у трави.
[i][/i][/b]
[color="#0004ff"][/color][/i][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2020
автор: Олена Жежук