Осінь п’є серпневу прохолоду

Осінь  п’є  серпневу  прохолоду,
Осінь  п’є  очей  твоїх  блакить  
Боже  збав  не  помічати  вроду,
Боже  збав  розтратити  цю  мить  

Вдосвіта  осиротілі  клени
Мовчки  плачуть  листям  у  канав  
Хто  ж  із  нас  не  був  колись  шаленим,
Хто  ж  в  кохання  бездну  не  пірнав?

Так  і  я  без  наміру,  без  хисту
У  твоїх  тенетах  заблукав
Романтичну,  пристрасну  і  чисту  
Я  зустрів  тоді  і  покохав

Тільки  зорі,  свідки  безвідмовні  
Наших  тіней  плутали  сліди
Назбиравши  чарів  жмені  повні  
Я  словами  зрошував  сади

Очі-в-очі,  погляд  у  минуле  
Де  ж  ви  соки  молодих  беріз?
Може  ми  за  швидко  обітнули
Нитку  щоб  заштопати  надріз?  

Осінь  п’є  серпневу  насолоду,  
Осінь  п’є  твоїх  очей  блакить  
Надто  пізно  розпізнав  я  вроду  -  
Потяг  твій  до  іншого  вже  мчить…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2020
автор: Тарас Слобода