я – волоцюга. я волочуся голодним порожнім морем.
на землі вже немає кого рятувати,
мене там ніхто не врятує.
мене морозять люті зимові бурі;
літо згоріло живцем, попіл пішов під воду;
жодна жива душа повз мене ще не пробігла.
ці острови, де я був – безлюдні, безплідні й голі.
не розумію, чому там стільки розтрощених кораблів.
я ходив там, прогулювався – нема кого взяти за руку,
не чути живих голосів, нема з ким поговорити,
тільки стій та дивися, як розтоплене сонце тече,
деформоване від гравітації, в ненажерливе чорне море.
сам перед смертю за тисячу миль від дому,
почуваюся, як ніколи, знищеним та розбитим.
трусяться руки й ноги. шукав за богом на небі –
не знайшов. цілий світ покірно
потопає в холодній смерті.
залиш мене, моє життя. навіть не хочу торкнутися
твоєї руки на прощання. не втішай, не цілуй: йди геть.
можеш вмити мене сльозами. я потонув назавжди, –
лишається тільки плакати за тисячу миль від дому.
сам у безмежному чорному холодному, трясця, морі.
я навіть звернувся до бога, та той відвернувся й мовчить.
що мені ще робити? я розбився, як ті кораблі біля берега
на острові, де я був: чи то проклятих, чи приречених.
не знаю насправді чому так кажу, та я загубився в озоні.
озон викликає отруєння, галюцинації, смерть.
ти справді за мною плачеш? я дуже тебе кохаю!
смерть забирає мене, пора помирати мовчки
lost in the ozone, motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=3qChOnZk7es
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2020
автор: Alisson