Я опинився в якомусь тунелі.
Розплющив очі, та засліпило біле єство.
Цей світ, що малює себе без акварелі
В очах сліпих виглядає як божество.
Мене охопила невідана легкість,
Але я чомусь відчував дику тривогу.
В голові промайнула думка ніби я безформенна ємкість,
Тому став щиро молитись, хоча ніколи до цього не вірив у Бога.
Я почув дивний голос,
він щось сказав, та я не зрозумів що саме
Але здалося що це щось вагоме.
Я вирішив підійти ближче
І був шокований від побаченої картини:
Коридор заввишки два метри а те й вище,
Де просто з людей збудовані стіни.
Я не знав хто ці люди
І ніколи не бачив їх раніше.
" Стій!!!"-, я чув цю фразу усюди
Це затьмарювало мій розум, мені думалось гірше,
Але я не хотів ставати в ряд з ними,
Тому вирішив вперто йти далі.
У відповідь вони дивились на мене очима скляними,
Спроби зупинить мене робили невдалі.
З кожним кроком моїм втрачалася віра
І сам коридор вужчим робився.
Вони живцем рвали на мені шкіру,
А я так завзято з руками їх бився.
Аж ось, коли біль моє тіло пронизив,
А вдохи робити ставало все важче,
Зібравши всі сили я руку наблизив
До дверей, що примарно очима побачив.
У ту ж секунду сон мій спинився,
Але щодня перед очима стояла картинка сіра
Як я з руками кривавими бився,
А вони живцем рвали на мені шкіру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2020
автор: Мара, що являється у снах