Яріє синява, пала, вбирає очі,
І хвиля сонячна за небокрай хлюпоче,
А Часу коло ніби неохоче
Невпинно й невмолимо котить світ.
П'ю сонце й синяву, ковтаю невситимо,
Долонями занурююсь, очима,
І вітер обійма мене: "Летімо!"
Лелітка літа я. Я сонця слід -
В росинці білий світла зародок сліпучий,
Над видноколом зблиск призахідний палючий.
Невпинний Час питлює все, разюче
Все мінить. Котить коло-небозвід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2020
автор: Левиця