Кажуть — осінь. А в мене ще літо —
Сонцесяйне, солодке, як мід,
Сіє щедро проміння крізь сито —
Червоніє, соромиться глід.
Він давно закохався в шипшину,
Причепурену цвітом жоржин.
Завітали джмелі в конюшину,
П’ють нектар із квіткових глибин.
Чорнобривців і айстрів букети
Нахилилися аж до трави…
Нам природа диктує сюжети,
Щоб почати з нової глави. 15/09/20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: Lana P.