…Тоді частіше прилітала Муза…
Ми спілкувались з нею залюбки
В саду розквітлім, в морі, де медуза -
Кропивкою й коралові гілки.
Ми розмовляли в тиші про кохання,
Земну любов і про життя у ній,
Допоки не пробився промінь зрання
Крізь штори зір блідих в канві нічній.
Говіли й плакали в нестримних римах,
Злітали в небо, наче вільний птах,
І дивувались чудернацьким примхам,
Бо, як той кіт, облазили ще й дах…
Дістали, що чаїла підсвідомість
З усіх минулих прожитих століть –
І радощі, і сльози…І натомість
Послання записали, на сто літ.
Колись навідувалася частіше,
Емоціями хлюпала довкруж,
І зроджувались незабутні вірші,
В яких не бракло ні життя, ні руж…
Змінилося все досить кардинально –
Панує ковід, темінь світова…
Здолаємо! – хай не звучить банально –
Шукає Муза правильні слова.
До мене вранці завітала Муза…
17 серпня 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: палома