Сховаюсь душею у парки осінні,
З дощем наодинці про щось помовчу,
Й подібно забутій під хмарами тіні,
Кудись по алеях від світу втечу.
Присяду у мокру самотню альтанку,
Щоб там тільки я, без журби і тривог,
Нехай мене люди шукають до ранку,
Все марно, бо де я - лиш знатиме Бог.
У тиші собі відпочину на славу,
Подалі від справ, від розмов, метушні,
Під деревом купку листків золотаву
Підкину...хай падають в серце мені...
Кружляють із днями й ночами п'янкими,
Під тихий, осінній, замріяний вальс...
Чомусь раптом парки стають не чіткими,
Мабуть, то вже ранок, вертатися час...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2020
автор: Sukhovilova