Куди маяк вдивляється крізь нічку
І що шукає в непробудній тьмі?
Не спиться? Погляд ковзає на річку —
Побачив човен одинокий в млі,
Який хитав в очеретах водичку,
Немов вихлюпував свої жалі —
Дрібні стікали слізоньки по личку —
Він був припнутий міцно до землі.
А як же мріяв курсувати світом,
Знайти відраду в мандрах, між людей…
Сумує наодинці — збігло літо,
Миттєве світло тулить до грудей:
«Ти — у дозорі, маєш добру звичку —
Указуєш маршрути кораблям,
Просвітлюєш неясність наскрізь, мжичку,
Життя оберігаєш журавлям.
Пожвавив ти і мій самітній простір,
Хоч погляд твій подався у світи.
Не забувай мене — приходь у гості!
Чекатиму… А ти світи,
Сві-ти!» 16/09/20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2020
автор: Lana P.