Друг Полідевк, тут все злилось у пляму.
Із вуст моїх не вирветься стогнання.
Ось я стою в розгорненім пальті,
і світ тече крізь сито в очі, саме ті
зіниці нерозумного вагання.
Я при́глухий. Я, Боже, геть сліпий.
Не чую слів. І відблиск надає скупий
понурий місяць. І нехай. По небесах
я курс не прокладу межи зірок та крапель.
Най тут відлуння розсіває по лісах
не спів, а кашель.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2020
автор: Чеслав Віршинський