Котяться літа мої у осінь.
Я ж не намагаюсь їх спинить.
Принципово не фарбую коси.
Вищі мене вже мої сини.
Відбуяли квітом синьовесни.
Напоїло літечко теплом.
Спогадом немеркнучим воскресне
Найдорожче на землі село.
Відчиняю сміло двері в осінь,
Доля ж перед мене поспіша,
Небо предковічне вона просить:
«Хай вона ще землю не лиша!»
Дякую я їй за цю турботу –
Стільки ж не закінчено ще справ!
Та й Всевишній теж, мабуть, не проти:
Хай моя сопілка ще погра.
20.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2020
автор: Ганна Верес