Я знаю Україну достеменно.
Не збоку знаю – знаю у лице,
І повторюсь, можливо, вже у-енне:
Земля мого коріння й плоду це.
Я знаю і людей її, й код-мову,
І тугою народжені пісні.
В них оживає Україна знову.
Для тих пісень і небеса тісні.
Я знаю, скільки має вона болю,
Коли втрачає сина чи дочку
У боротьбі за гідність і за волю.
Чи ж можна не любить її таку?!
Я знаю, як любив її Шевченко,
Як віру в неї словом сповивав,
Бо в світі лиш одна буває ненька –
Це не мої – Всевишнього слова.
Я знаю Україну не з примусу,
А так, як і належиться дочці,
Й пісні свої я їй співати мушу –
Початок їх у мами молоці.
Я знаю Україну й цим пишаюсь,
І легко впізнаю її портрет,
Я говорю із нею теж віршами,
Хоча звичайна жінка – не поет!
20.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2020
автор: Ганна Верес