Пальці торкають клавіші білі,
Лине в світ мелодія жива,
Так частіш буває на весіллі,
А вона давно уже вдова...
Те своє весілля пам"ятає,
У осінню пору це було,
Все, що вже минуло, не вертає,
Десь воно у вирій відпливло...
Чайник на плиті її регоче,
В вікно світить сонце золоте,
Серце невблаганно кровоточе,
Ніби хоче вискочить з грудей...
Пальці торкають клавіші білі,
Музика в минуле поверта,
Наближаються сутінки сірі,
А її вже спокій огорта...
Грає удова й зітхає тихо,
Закипіла в чайнику вода,
Ніби й відійшли неспокій й лихо,
То чому ж мелодія сумна?..
Пальці торкають клавіші білі,
Змінює мелодію вона...
Оживає та, що на весіллі,
Що не вбили вірус і війна...
І звучить мелодія весільна,
Не буває лиха без добра,
То грайливо - дужа то повільна,
Зазвучати їй прийшла пора...
Прийдуть ще до неї радість й щастя,
Гарна ще вона і молода,
Як гостинець батьківський від "зайця",
Що не змила з пам"яті вода...
І звучить мелодія осіння,
Серце оживає і душа...
В спогадах мелодія весільна,
Додає наснаги і тепла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2020
автор: геометрія