не залишаючи слідів_
по неокресленій межі_
в один з осінніх бляклих днів,
опріч юрби собі чужій,
назустріч власній тіні йде
пересічний можливий ти
в палітрі – сиве та руде,
навиворіт крихкі світи_
>
тужавий скрегіт / щемний шум,
налиті хмари впили ниць,
це дротовиння споришу,
ці шепоти з пустих криниць_
забутих вулиць береги,
що не діждалися коси,
де рвуть іржаві ланцюги
голодні шаблезубі пси_
>
по стежці пам’яті_ в пітьму_
неоковирні манівці_
околиці чужого сну,
зухвалі вОрони-ченці,
бетонної скрижалі край_
дороговказ кусає хвіст_
над ним щербатим штибом “РАЙ”
й кривава лінія навскіс_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2020
автор: Ки Ба 1