Навіяла осінь тихого суму,
В обійми стиснула тісні.
Неслися хмарини сірі без шуму,
Ятрили думки навісні.
Журливість туманом густо осіла,
І падали сльози сльоти,
А листя у росах мокре вже пріло,
Невидно тепер суєти.
Навіяла осінь вітрищем ковші.
Природи сторінка нова.
ДодАли печалі щоденні дощі,
Душа ж тріпотить, бо жива.
Розступляться хмари, не вічна журба.
Проникне проміння в буття.
З собою буває чуттів боротьба,
Але ж переможе життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2020
автор: Світлая (Світлана Пирогова)