http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00811997.mp3
Плакав ангел, опустивши крила:
Що ти знову, дитино моя, наробила?
Щохвилини, щомиті пильную, як мати
Най тебе захистить, вберегти, підказати
Від стріли, що летить у відкрите віконце -
Ти кричиш: відійди, бо тобі затуляю я сонце!
Розвертаю назад від підступної пастки,
Не пускаю туди, де ти можеш пропасти…
Зупиняю коня, що несе до провалля,
Заспокоюю там, де занадто запальний,
Бережу, відвертаю, даю тобі руку,
Але, любий, ти навіть не хочеш і слухать …
Як підтримать, навчить, розказати,
Наче мала дитина, не хочеш чекати …
Чую кажеш собі: я розумний, дорослий!
А насправді бредеш, як причинний, наосліп
Дай-но, Боже, терпіння, дай сили -
Те завдання тяжке, наче мармуру брила
Дай-но мудрості, цій нерозумній дитині
Духу дай і мені, щоб міцний як до нині.
Плакав ангел, схиливши натомлені руки,
Бо не чули його ні порад, ні науки.
Від дощів, від негод заховавши під крила,
Мати щиру молитву свою шепотіла
І просила у ангела щастя та долі
Щоки сльози пекли від любові і солі...
Плакав ангел із нею щоночі і часто,
Бо таке материнське і ангельське щастя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2020
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)