ЯК МАЛО ЛІТА, ОСЕНІ ЯК МАЛО

                     Щось  в  цьому  є  осінньо-неповторне,
Мовчання  шепіт,  крики  самоти.
   Таке  водночас  справжнє  й  ілюзорне,
                                       Який  мотив,  божественний  мотив!
     Я  вже  десь  чула  хор  цей  безголосий,
Думки  летіли  в  вирій  на  царград,
Співала  осінь,  неповторна  осінь,
                                       І  плакав  сад,  від  щастя  плакав  сад,
                                       Дивилось  небо  Божими  очима,
                                       Яка  краси  предивна  благодать!
                                       І  навіть  хмарка  –  в  сукні  Серафима
                       Плила    поважно,    наче  світу  знать.
                       Прощально  в  небі  птаха  прокричала:
                                       «Я  –  до  весни,  я  –  лишень  до  весни».
                                       «Як  мало  літа,  осені  як  мало»,  -
                                       Прошепотіли  вслід  їй  ясени.
                     Щось  в  цьому  є  осінньо-неповторне,
                                       Сумні  троянди  кольору  розлук.
                                       Упали  ноти  з  мушлею  валторни,
                                       Упав  каштан  з  футлярчика  на  брук.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2020
автор: Шостацька Людмила