Хвороба, звичка, ще якась напасть,
Ну як біду оту тепер назвати,
Вхопить за палець, руку не віддасть,
І будеш вічно так себе топтати ….
Нікчемне щось, та вилізло у люди
І звідусіль несеться похвала,
Та ж я не разом з усіма стояти буду,
Як скажу, що дурна то голова …
Та ж я опинюсь десь там на задвірках,
Та ж скажуть, що чужий і маргінал,
І десь там у своїх маленьких нірках
Ковтатимуть якийсь там -мент чи -тал ….
Воно б то легше може й промовчати,
Сховати очі, голову в пісок,
Та потім буде важко заховати
Маленькі очі й «страусовий» голосок …
А може там десь на задвірках у куточку
Зійдеться купа тих, хто маргінал,
Комусь гітарою порве ледь-ледь сорочку,
І вийде свій омріяний загал …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2020
автор: Дружня рука