Не зріє ярина у високосний рік...
Тривога на душі із тугою у серці
за маскою лиця очима у люстерці
указує на те, що проминає вік.
Випрошуємо дні у бабиного літа,
і вечори ясні – у Музи на зорі,
коли лише вона уміє обігріти
надією... її луною угорі.
Шепоче осока, що літо не зів'яне.
А як мине старе, то зійде молоде
і сонечко зійде... оплакувати рано
усе, чого нема і не було ніде.
Нехай недоля б’є, а ми даємо здачі.
Негода затяжна не зупиняє час
і усмішка сумна веселої удачі,
і почуття нове не оминає нас.
Не радують дощі, зате немає граду,
і мряки, і сльоти...
повіють холоди...
та по спіралі цій полинемо туди,
де зріє урожай і грона винограду
обтяжують сади...
Коли немає ради,
дозріє ярина з роси, а не води.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2020
автор: I.Teрен