«Адже Ти мене, Господи, порадував
Своїм творінням: я радітиму ділами Твоїх рук!»
(91 пс.в перекладі Турконяка)
Жило-було у одної господині колюче-преколюче кактусеня. Господиня не раз колола об нього руки, бо воно відважно захищало свою територію і намагалося вколоти, навіть коли господиня поливала сусідні квіти. Прийшов час, коли воно розповніло та вже не вміщалося в маленькому горщику. Господиня придбала для нього більший вазончик та з великими зусиллями пересадила його. І хоч її руки були захищені рукавичками, кактусеня умудрилося добряче поколоти пальчики своїй господині.
—Ти що думаєш, що я ображаю тебе? — примовляла вона, насипаючи в горщик підходящий ґрунт та влаштовуючи нову домівку для кактусеняти. — Не пручайся, не бійся, я не збираюся тебе викидати… Ого, які в тебе корінчики міцненькі! Ось тут тепер ти будеш жити!
Кактусеня довго оговтувалося, незадоволено оглядаючись навкруги. Йому було то холодно, то було жарко, то занадто вогко, то занадто сухо… Воно ніяк не хотіло рости. Але господиня терпляче доглядала за ним, так, як і за іншими квітами, які жили в її господі.
Якогось літа вона виставила кактусеня на балкон, на яскраве сонечко. Тут йому дуже сподобалося. До осені воно підросло і його обсіли маленькі кактусенята.
— Ого! Моє кактусенятко стало кактусихою! Я тепер так буду тебе називати! — раділа господиня.
— Добре! — погодилася кактусиха.— Але не забувай, що мої колючки та колючки моїх кактусенят завжди будуть гострими! Будь ласка, бережи свої пальчики…
Коли знову прийшла зима, господиня перенесла кактусиху з її дітками до кімнати, але вибрала для неї найбільш сонячне місце, де не було холодних протягів. Господиня зрідка поливала кактусиху. Вона прокидалася від сну, смакуючи поживні вологі краплинки…
І ось знову літо, знову багато гарячого сонечка на балконному підвіконні. Господиня вже звикла, що в кактусихи було багато діток, схожих на колючих настовбурчених їжачків. Їм вже було тісненько, тому одного з них вона пересадила в інший горщик.
Але одного разу господиня помітила на своїй кактусисі якийсь дивний пухнастий горбочок. Напевно, подумала вона, це на голочки начепився пил, бо ж учора був сильний вітер… Вона обережненько зняла з кактусихи отой пухнастий горбочок і викинула геть. «Так, кактуси можуть бути тільки колючими. Отакими їх створив Бог. Значить потрібно, щоб вони були колючими» — міркувала господиня.
Але за кілька днів на кактусисі знову з’явився пухнастий горбочок!
— Що це? — запитала в кактусихи господиня. Але вона поважно мовчала.
Тоді господиня вирішила спостерігати, що ж буде далі. Щодня вона приходила до кактусихи й легенько гладила її маленького волохатика. І багато днів він просто був маленьким волохатиком… Та ось одного дня господиня помітила, що волохатик почав рости й перетворився у волохатого довготелесика!
А ще через кілька днів господиня прийшла до кактусихи, поглянула та й заголосила:
«Розбігайтесь, людоньки, хто кудою -
Кактус із пташиною головою!»
— А чого розбігатися? — відповіла кактусиха. — Навпаки, хай до мене біжать! Подивляться на моє чудо!
— Яке чудо? Ти що, перетворишся на пташку?
— Та ж ні! У мене народжується квітка! — поважно прошепотіла катусиха. — Ось придивися, яке товстеньке і пухнасте у неї стебельце! Який ніжний пуп’янок! Ти навіть можеш її погладити!
— Пухнасте… Ніжний… Погладити… Дійсно, дивина! Я завжди думала, що всередині ти така ж колюча, як і ззовні. А у тебе стільки ласки і тепла. Але твої кактусенята? Ти вже не любиш їх? Адже у тебе буде чудова квітка, яка не порівняється з твоїми колючими малюками.
— І знову ти помиляєшся! — мовила кактусиха. — Кожного з них я люблю по-особливому! І піклуюся про них… Якщо ти пересадиш їх в окремі горщики, і потурбуєшся про них та наберешся терпіння, то прийде час, коли у них теж будуть і кактусенята, і волохатики, які потім розквітнуть… А моя квітка… Це Боже диво, як для тебе, так і для мене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2020
автор: Галина Левицька