Лице у дзеркалі відобразилось.
Чуже.
Чи то мені воно раніше снилось?
Невже?..
Невже з очей думки і глузд стікають
Свої?
Невже ті руки, що себе ламають,
Мої?
А шкіра струшує метіль холодну,
Бліду.
І пальці, що спадають на безодню
Скляну.
Мене знов виштовхнули крізь фіранки
Повік.
Ти, видно як колись, мої світанки
Обпік.
Набридло знов чекати, коли впаду,
Засну?
І пролетів стіну між нами - золу
Тісну.
Я ждатиму, та розлучу нас врешті.
Злечу.
І більше не сидітиму в арешті.
Втечу!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2020
автор: 3^4