Як важко вимовить слова:
Вона була, вона жила,
Вона творила,
Вона любила,
Було натхнення в неї й сила...
Сьогодні вже її нема,
Й ніколи більш не буде,
Її не буде...
Це знаю я,
І знають рідні її люди...
Минули вже її літа,
І дні минули, й ночі...
Вона лежить
Немов свята,
Навік закрила очі...
У інший світ вона пішла,
А цей назавжди залишила,
Зламала крила,
Не стало сили,
У небеса душа злетіла...
В осінні випало їй дні,
В сумні важкі години,
З життям прощатись,
І собі зізнатись,
Що це кінець її життя,
Її творіння і терпіння...
Надійко, люба дорога,
Сумує вся твоя родина,
Сумую й я,
У самотині,
Тобі вклоняюся, й твоїй дитині...
Вона ж бо тут, Таня твоя,
Тривоги сповнена вона,
Й її сім"я,
Її родина,
І внуки тут стоять твої,
Друзі й колеги теж сумні,
У ці години...
Прощай, невісточко моя,
Земля тобі хай буде пухом
Я обіцяю,
Що поки жива,
Тебе, Надійко, не забуду...
Так важко вимовить слова:
Вона була, вона жила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2020
автор: геометрія