Давно ця черешня вже не плодоносить,
Та стовбур сухий височіє уперто,
Стрічає смиренно за осінню осінь —
Стояти! Не впасти! Ні жити… Ні вмерти…
Востаннє відплакала білим цвітінням
Стареньку хазяйку старенької хати…
Лежать у подвір’ї лиш страчені тіні,
І тиша блукає в саду винувато…
Ніщо не буває в цім світі даремним —
Це дехто із нас зрозуміє нарешті…
Дерева — як люди, і ми — як дерева.
Минути б нам долі цієї черешні…
© Володимир Присяжнюк
09.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2020
автор: Володимир Присяжнюк