Жив... чи не жив? Вірогідність велика,
Що те існування лиш жереба стики.
А скільки нагод було долю свою
Переінакшити врозріз засадам:
Пролазити скрізь гутаперчевим гадом,
Нюхом, властивим лісному звір’ю,
Здобич знаходити де тільки можна,
Дражнитися птахом звисока безбожно,
Рефлексам, інстинктам і нижчим хотінням
Віддати бездумно свої устремління.
Ні! Не моє -- вузькоглядність тваринна,
Хижих повадок не бачу в собі.
Навряд чи серйозно дам вихід злобі,
Якщо мене ярість охопить хвилинна.
Ситість надмірна і зовнішній глянець,--
На щастя, не їхній довіку я бранець.
Живу... або ні? Посміхаюся лиш,
Коли мені кажуть знайомі:"Облиш!
Чи ти відмахнувся би, не скористався
Шансом урвати побільше шматок?"
Навіщо? Вже вигриз дебелий порок:
Як сльози душили, я просто сміявся!
З тих пір таланить не попасти успішно,
Без права прощення, по горло у грішне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2020
автор: Петро Рубака