Рятує власне тепле хутро,
мене в засніжених дворах.
Перебираюся нечутно
балконами, на власний страх.
Але коли настане літо,
я свій привіт несу дахам
промінням сонячним зігрітим.
Горищами мандрую там.
Там для птахів, мишей мисливець,
я зверху, над панами пан.
Вважаю, я в житті – щасливець.
Єндовами гуляю сам.
Та все ж на землю серце тягне,
як тільки березень настане…
16.10.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2020
автор: Анатолій Костенюк