***
Проїжджаючи рідко, та звично повз
будинок мого шкільногодитинства,
бачу тління його: остеопороз
підточує стіни, вулицю міста...
І хоча там не мешкаю вже давно -
десяток рокі́в помнож на чотири! -
виокремлюю за́вжди своє вікно,
в якому висять не наші гардини.
І в тих митях уявних - двір замалий,
по ньому біжить закудланий песик,
і гойда́є авоська мій шмат халви,
і мама жива, і тато воскреслий.
Жовтень 2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2020
автор: Надія Позняк