Час іде та
"стирає" могили,
Що зникають
з "лиця" кладовища,
Довго рідних
чекає людина,
Що на схилах
Дністра покоїться.
Та стежки поростають
травою,
Час рождає
нові покоління.
Похилились хрести.
Суєтою. Оправдовуєм
власне сумління.
Не на часі тепер
до старого
Та покинутого
кладовища,
Відкладаєм візит
знову й знову,
Чим втрачаємо
власне обличчя.
18.08.2020
Автор: Світлана Крижановська (Маярчак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2020
автор: Світлана Крижановська