Мрії мої, ви так довго не спали,
На стомлену, стомлені, долю упали.
Крилом зачепились хитким уві сні
І думи зродили, як промінь, рясні.
Ті думи мене не залишать в спокої
В нерівному бої зі сміхом й сльозою.
Аж поки не зійдеться щось у одне,
Цей тяж і дотіль моїх снів не мине.
І муки мої, нерожденні , воскреснуть,
Щоб їсти мою ненароджену весну.
А я все питатиму слабшого болю,
Якого не дасть не зневолена воля.
Якщо це не щастя – розсиплеться прахом.
Якщо не любов це, то це стане жахом.
Ви, мрії мої, не спіте ж бо краще,
Летіть, і не зупиняйтесь ні за що!
© Жанна Білавич, 2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2020
автор: Жанна Білавич