Сходить сонце десь за небосхилом,
Хвилює море ніжним дотиком своїм,
Те, яке стало вже для когось тихим тилом,
А може, домом й прихистком чиїмсь.
Сходить сонце неквапливо і яскраво,
А з ним і радість днів нових,
Та чомусь це людству часто не цікаво,
Заблуканому в полоні дум сумних й пустих.
А час промінням стукає в віконця,
Неначе море вирує, бурхає, шумить,
Щоб ми пробуджені ніжним дотиком сонця
Не змарнували цю даровану вічністю мить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892536
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2020
автор: Вікторія Воля