[i]« Посієш вітер,
пожнеш бурю... »[/i]
Прислів’я
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.
Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.
Так є, було і не мине надалі,
коли у пущі – згарища нові,
а на душі – тривоги та печалі.
То й сіємо – і радощі, й жалі.
Дивуємося, – що ж це уродило?
Не раз на шило поміняли мило,
але немає миру на землі,
не помагає миро і кадило.
І віють, віють бурі та вітри
із півночі і сходу... люта стужа
гартує світ, а нації – не дуже...
Одному Богу видно із гори,
які переважають кольори,
і це Йому напевне не байдуже...
Єдина віра, а дороги – три...
та захід випихає до сестри
у місиво кривавої калюжі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2020
автор: I.Teрен