Частенько стала мені сниться
Ота далека вже криниця,
У верболозовім вінку,
Що воду мала, ох, яку!
Її джерела наскрізь видно,
Киплять, бувало, як повидло,
Заглянеш в воду – й бачиш дно.
І смакували, мов вино,
Оту прозору чисту воду,
Природи справжню нагороду,
З далеких що прийшла віків.
Наснагу для чоловіків,
І для жінок напій цей дивний,
І дітям, словом, для людини,
Вона приносила щодня,
Щоб дружною була рідня.
І до сьогодні в тій криниці
Іще не випита водиця.
По стежці ходять ще туди,
Принести щоб цебром води.
Жива, виходить, ще криниця…
Тож не дарма мені це сниться!
Криниця давня та в вінку,
Водицю зберегла м'яку.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2020
автор: Ганна Верес