Жоржини – це квіти осіннього неба,
Що зажурилося, коли пора стиглих яблук –
Пора прощання.
І не тільки з журавлями неприкаяними
І лелеками – білими шукачами істини.
Прощання з коханням, що десь загубилося:
Десь не знайшлося серед ночі горобиної,
Десь серед руїн закотилося
В куток, де журиться над ним домовичок сивий.
Знайдися, кохання моє сірооке!
Відшукайся, щастя моє сумне-зажурене,
Осіннє, як все заколисане музикою,
Ноктюрном холодного подиху
Вітру дощем напоєного.
Сумую цієї ночі самотності
Споглядаючи букет жоржин пурпурових
Коли рання осінь розлуку мені лишила
Й самотність. І тишу… Чужу…
Вернися до мене коханий мій
Не лишай мене з цими жоржинами!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2020
автор: Емілія Вега