Небо старе і змарніле,
В зморшках тримає образу,
Як знати, чорне чи біле,
Коли перервано фразу?
А воно всім говорило,
Сонцем сіяло вгорі,
А вечорами вмикало
Зорі – нічні ліхтарі.
А воно всім промовляло
Любо стрічало пташину,
З краю чужого, жаркого,
Кликало всіх на гостину.
Гримали грози сердито
Щоби хмарки помирити,
Блискали щоб налякати
Спеку, гірлянди-софіти.
Того всього вже немає,
Небо мовчить і зітхає,
Сонце і місяць на небі,
Сіра куліса ховає.
Вицвіла осінь, підступно,
Чорною галкою кряче,
Небо старе і змарніле,
Шкода, що ось-ось заплаче.
29.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893268
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч