Мамо, моя мамо, матінко рідненька,
Уже й твоя доня, бабуся старенька...
Та що там казати, уже й прабабуся,
На себе в люстерко майже не дивлюся...
Зморшки на обличчі, лиш очі - озерця,
Старість не хвороба, стан душі і серця...
Хожу помаленьку, вже з ціпочком, мамо,
І так шкандибаю, як і ти бувало...
Дітей і онуків завжди виглядаю,
І від них дзвіночків, я завжди чекаю...
Слава Богу діти у мене чудові,
І я прошу долю, щоб були здорові...
Вже й на цвинтар, мамо, як йду, шкандибаю,
Сили в мене мало, ледь -ледь вистачає...
Та все ж, мене, мамо, старість не зламала,
Добре пам"ятаю все, що ти казала...
Що найголовніше у житті буває,
Якщо жити в правді, старість не зламає...
То нічого, мамо, що я шкандибаю,
Слава Богу й долі, за все, що я маю...
Живу я тихенько, все роблю неспішно,
І книги читаю, і ще й пишу вірші...
Слова твої, мамо, як прозорі скельця:
- Старість - не хвороба, стан душі і серця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: геометрія