Ну не можу я жити без нього… Люблю! Люблю, бо вже чверть століття прикипіла до нього всією душею. Як не зустрінемось декілька разів на рік, то відчуваю якусь тривогу, дискомфорт, прикрість, що не побачились. Він - мій друг - цей величний сосновий ліс…
Тут дихаєш – не надихаєшся, слухаєш – не наслухаєшся, любуєшся його граціозністю і не можеш налюбуватися, бо кожен раз помічаєш щось нове - сумне чи радісне - це вже інша річ…
Цьогорічної осені наші побачення затягнулися на невизначений період. Все чекали, виглядали дощів я і ліс, щоб зустрітися швидше, а дощів немає. Осінь тепла, суха - дощами не балує. І тільки після Покрови дощики нас порадували. Правда, невеличкі, але хоч такі були, а це вже дуже добре і земельці, і лісу.
А скільки надії, сподівань, що скоро зустрінемось, хай тільки земля води нап’ється, оживе і зазеленіє в лісі мох, і запахне грибами… І перші заморозки хай не поспішають, дадуть можливість нам побачитись.
І діждалися, і зустрілися… Не передати словами цього позитиву, радості від побачень з лісом. Це треба самому відчути. Аж захоплює подих, так полонить красота осіннього лісу. Чарує велич дубків, їх розважливість, різнокольорові наряди від світло-жовтого до бордового кольорів. А стрункі сосни - сестрички тихенько шелестять кронами, мов вітаються. Під ногами, як перина, зеленіє мягкий мох. Сонячні зайчики грайливо виблискують між деревами, перебігаючи з однієї сосни на іншу.
- Вітаю вас, мої сестрички - кажу соснам, берізкам, кожній знайомій стежині. Як ви тут живете? Дуже скучила за вами, за красою вашою і тишею, за грибочками. Підкажіть, де тут гриби у вас, щось не бачу їх. Поховалися в мягкий мох, чи ще не встигли вирости. Дощів було вам небагато.
Отак, гуляючи між соснами збираю гриби, дякую за радість, переходжу з містинки на містинку, з доріжки на доріжку. Щоби трішки відпочили очі, обніму сосну, задеру голову вверх, попрошу сосну-сестричку, щоб підказала, де ростуть грибочки. Прохання майже завжди спрацьовує. Чи очі відпочинок одержують, чи ота небесно-лісова енергетика допомагає, бо тільки опускаєш голову …. і на тобі – не лінуйся, збирай грибочки. Ходжу, збираю, приказуючи - де один росте, там і другий, де другий - там і третій і так, аж допоки не надокучить...
А гриби, особливо білий, польський - люблять рости не по одному, а в парі. Не кожен грибник це знає, і коли бачу зрізаний чи збитий ногами гриб, то коло того місця ще можна грибів назбирати, як уважно пошукати. Досвід і тут потрібен, не крик-шум, не біганина, а спокій і спостережливість, бо недарма збирання грибів ще називають (тихою охотою), тихим полюванням. Як не нагнешся до землі, як не поклонишся їй, то грибів не назбираєш.
Заходжу в долинки, зазираю в ямки, бо грибів мало, недостатньо вологи у лісі. То там два, то ще чотири, дивись уже посмакувати назбирала. Підхожу до знайомої ямки, коло якої завжди були польські гриби. Обходила, як кажуть, вздовж і впоперек - ні одного немає, і, з досади, кажу собі, що так надіялась хоч тут знайти… тільки дарма «круги намотувала» і час перевела… Відійшла, буквально, метрів три - чотири в сторону і очам не повірила... Стоять один за одним гриби, як солдатики, тільки хтось із них під листячком заховався, хтось із моху виглядає… Аж соромно стало за своє бурчання…
- Пробачте, мої хороші - кажу, то я вже находилася, пора відпочити.
Коли вже ноги «находяться», очі «надивляться» - роблю маленький відпочинок. Можна сісти на пеньочок, або просто в мягкий мох, полюбуватися осінньою красою, насолодитися свіжим повітрям і тишею...
Десь високо в соснах чути стук дятла. Так розмірено, мов годинник: тук-тук, тук-тук…
- Привіт, дятлику! Тобі видніше з висоти, підкажи, де ростуть грибочки. На мить тихо - не стукає. Потім знову: тук-тук, тук-тук…
Надихавшись сосновим повітрям, відчуваєш, що голова розболілась. Це нормальне явище, природний процес. Свіже соснове повітря - це не загазоване міське, до якого, на жаль, ми звикли.
Приходить час збиратися додому. Що ж є у нашій корзинці? Поохотилися на славу. Польських грибів майже повна корзинка, 6 штук білих, інших грибів: піддубників, опеньків, маслюків назбирали тільки, щоб попробувати.
Дякую Тобі, мій вірний друже, моє натхнення, моя любов. До скорої нашої зустрічі! Нехай Тебе дощики не обходять стороною. Нехай буде завжди спокійно і затишно у Твоєму домі.
В. Ф. – 29.10.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Веселенька Дачниця