Їхав степом козак навпростець,
А під серцем пах ніжно чебрець.
Коли світом козак мандрував,
Той чебрець від біди рятував.
Притомились козак із конем,
Оба серця пашіли вогнем.
Піт гарячий обох заливав,
Десь голодний шакал завивав.
Приспів:
Чебреці – чародійне зело,
І людей, і добро берегло.
Хто закоханий у чебреці,
Не забути їм запахи ці.
Та козак не боявся виття,
Знав: обом берегтимуть життя
І чебрець, і землиці вузлик,
І матусею шитий рушник.
Спустить сонце тепло своє в гай,
Зацвіте чебрецями весь край,
Порадіють матуся, й земля.
Повертає козак звідтіля.
Приспів. (Той же)
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2020
автор: Ганна Верес