Я ЛЮБИВ ПОПРИ ВСЕ!

Я  любив  попри  все!  Я  любив  тебе  так,  
Як  ніхто  не  любив  і  ніколи!
Це  кохання  моє  –  з  неба  посланий  знак,
В  рік  останній  закінчення  школи.

Я  кохав  і  страждав  від  своїх  почуттів,
Серце  в  грудях  палало  від  жару
І  про  них  всьому  світу  кричати  хотів,
Та  не  знав,  чи  складу  тобі  пару.

Тож  свої  почуття  я  ховав  від  усіх
Бо  лякався  насмішок  над  ними,
І  що  злі  язики  їх  піднімуть  на  сміх,
Роз’єднають  нас,  зроблять  чужими.

Щоб  поранити  душу  потрібні  слова,
Ними  можна  скалічити,  вбити.
Не  буду  казати,  -  Ти  була  не  права!
Й  не  беруся  нікого  судити.

Нас  судило  життя,  доля  кожному  з  нас
Вирок  свій  постелила  під  ноги.
Пів  століття  пройшло,  але  пам'ять  не  раз
На  шкільні  повертала  пороги.

Я  кохав  до  нестями,  любив  попри  все,
Попри  розпач,  зневіру  і  відчай.
Почуття  не  завжди  в  душу  спокій  несе
Бо  в  коханні  є  теж  протиріччя.
 
01.  11.  2020  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2020
автор: Мирослав Вересюк