Буває ж так – сьогодні невпопад
З тобою ми, мій друже Листопад…
Бродити б в теракотовому листі,
Що надихає на думки барвисті...
Листочки у казковому віночку
Кружляють в дивовижному таночку -
Осінній вальс у золоті, багрянці,
Цілунком ще запалені рум’янці…
Ти ж, Листопаде, у свою оправу
Все обрамляєш, знаєш добре справу:
Приймаєш Осінь, справжню королеву,
Обтрушуючи їй вуаль жовтневу,
Натішившись, обхлюпуєш дощем –
Яка ж краса, у вітер, під плащем?
Змиваєш грубо весь святковий грим,
Мінор вплітаєш до мажорних рим.
Свій норов демонструєш усім, вдачу
І депресивну посмішку ледачу…
Збиваєш ти людей із пантелику,
Підсовуючи музу геть безлику.
З тобою треба бути обережним,
Не піддаватись сумнівам безмежним.
Можливо, більше думати, читати,
Щоб темрявою душу не латати.
Носити парасольку при нагоді,
Бо непостійність у твоїй погоді.
Мій друг і недруг, твій осінній дощ
Поправ й мене, крім вуличок і площ…
Стемніла позолота на листочках,
Розкинув грубо вітер по куточках…
Прошу тебе, мій друже Листопад,
Допоки не проснувся снігопад
І злі вітри, що розривають небо,
Дай днів погожих, сонця – так нам треба!
Ти – плечі Осені, тримаєш межі –
Ще різного побачиш в соцмережі…
Здаруєш і кохання і розлуку,
Розкішну музу й невимовну муку…
Тож другом будь і не підводь ніколи,
Тримай в мажорі Осені престоли!
03 листопада 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2020
автор: палома