У зеленім гаї, гаї зелененькім,
стояв під дубочком хлопець молоденький.
А через гай в’ється вузенька стежина,
по тій стежці в гаї гуляла дівчина.
Хлопець той високий, мов дубок міцненький,
хлопець той веселий та ще й молоденький.
А в дівчини очі, як в темної нічки,
гарні довгі коси, в них рожеві стрічки.
Освітив доріжку ясний місяченько,
став козак просити дівчину гарненьку:
- Ой постій, дівчино, під дубком зі мною,
будемо, як місяць з зіркою ясною.
- Подивись, козаче, зіронька вже сяє,
матінка додому вже мене чекає.
І місяць по небу ходить ген ясненький,
тебе зачекався батенько рідненький.
- Матінка, дівчино, зятя виглядає,
батечко невістку до хати чекає.
А ми пожартуєм з тобою любенько,
проведу додому я тебе раненько.
- Ці солодкі речі мені до серденька,
залишусь з тобою, як відпустить ненька.
Якщо під дубочком будеш жартувати,
а під калиною ніжно цілувати.
У зеленім гаї, гаї зелененькім,
стояв під дубочком хлопець молоденький.
Світив місяченько й зіронька сіяла,
з козаком до ранку дівчина стояла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2020
автор: Надія Башинська