Там, де ліси, мов храми буйнолисті,
Тримають предковічні небеса,
Десна купа їх в зоряній колисці,
І вал також на хвилях колиса.
Стоїть Чернігів – велет сивочолий,
Історія його – в його хрестах*.
Із ними він живе не від учора,
А ще і в давніх сказах і вістях.
Чернігове, мій посивілий граде,
Тобі і сивина ця до лиця,
Ти пам’ятаєш істини паради,
Вшановуєш героя і митця!
Ти біль пізнав ворожої навали
І шепіт хвиль у течії Десни.
Нема в світах ніде такого валу!
А може, ти мені лише наснивсь?!
Чернігове, ти серця мого пісня,
Вона гучніш за співи солов’їв.
У грудях їй і солодко, і тісно,
І гірко від синівської крові.
Вони за волю, як один, устали,
Щоб зупинити промосковську рать.
Їх сотні вже зійшли на п’єдестали,
І з неба будуть ворога карать.
6.11.2020.
* – Чернігів – місто з тисячотрьохсотлітньою історією, де збереглося чи не найбільше церков і храмів в Україні.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2020
автор: Ганна Верес