блукають містом безсоромних мрій
нічийні тіні, подихів позбуті_
дерев золотобідний однострій,
квадрат вікна в закляклій каламуті...
>
...поодинокі спалахи жаги
висвітлюють руїни декорацій_
ошкірилися зраджені боги,
зачувши дикий фальш тонких вібрацій
і розірвавши спечені серця_
>
нудним до сміху шепотом жерця
освячена тремтяча тиша ночі,
хмільних заблуд передчуття лоскоче,
що тіні вже чіпляються до ніг,
скрипить пил зоряний, неначе перший сніг,
і протяг вовком тягне “авва отче”_
>
_за них і вхопляться_ аби втекти з пітьми,
залізуть хитро у порожні душі,
крадуть пейзажі вранішні дими,
хрустять дошкульно вимерзлі калюжі,
тьмяніють сни, куняють ліхтарі,
складаються в ніщо дрібні деталі,
бруд істин долу, пір'я хмар вгорі,
марудять дно каштанів очі карі_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2020
автор: Ки Ба 1