Завиває, не голосить осінь
Голосу немає більше. Досить.
Осені покинуте зітхання
Сподівалась осінь не зізнання.
Квилить тихо невгамовна осінь
Вітер золоту руйнує косу,
Шарпає покинуті бажання,
Носить бруком наші сподівання.
Осені не чути поміж листом,
Осені загублене намисто,
Тільки кроки чуються зимові,
Тільки про минуле всі розмови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894549
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2020
автор: Траяна