У вересні якось, погожої днини,
Дивився я в небо змарніло-осіннє.
Під хмарами високо, тихо, поволі
Пливли журавлі у величному колі.
Пливли понад садом,
ставком і ріллею
В останнім прощанні
з своєю землею.
Прощання тужливе,
прощання тривожне.
Хтось, може, загине,
вернутись не зможе.
Та треба летіти від рідних земель.
Бо в зиму лиху попаде журавель.
***
Останнє коло
і останній змах крила.
Останній клекіт
понад рідними полями.
А під крилом розкинулась земля,
Вона сумує за своїми журавлями.
***
Вона у простір посилає
Тужливо-болісне «Вернись»!
Осінній обрій вже палає,
В траву лягає жовтий лист.
Вернися ж до моєї мрії,
Як відшумить снігів пора.
В моє життя, в мої надії,
Вернись для радості й добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2020
автор: Микола Нагорний