Фортеця на пагорбі, пляж…
Кіношний такий антураж.
Тепер в ній живуть і готель,
На дверях прибитий картель.
Підходжу до мурів товстезних,
Що з виду як конус кремезний,
Фортеці вже кілька століть.
Милуюсь і я двадцять літ…
Маленька така, феодальна,
Колись була вища і далі…
Та час її зсунув, і море
Віддало лиш дно у покорі,
Камінням засипавши пляж.
Ось велет один, як муляж.
Недавно стрибали ще з нього,
Тепер оминають німого…
В цей час в недалекому місці
Про море невтішні йдуть вісті:
Підмило будинків підмурки
Та бавиться далі в піжмурки.
Забрало вже берег і пляжі,
До сіл підступає в куражі…
Морська непізнанна стихія –
Глибинна краса й безнадія…
Фортеця, немов Дон Кіхот,
У снах з морем б’ється за ґрот…
5 серпня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: палома