Фліртує осінь з ніччю, краде й день;
Вплітає ранкам в бороди тумани.
Як вечір казку зоряну спряде,
То небо розпрощається з громами.
У гай і ліс навідавсь падолист,
Йому зраділи і земля, й грибочки,
Пташки давно у вирій подались.
Лякає тишу дятел молоточком.
Галдить у полі чорне вороння,
То черв’яком смакуючи, то соком.
Частенько вітер верби розпина,
Трясуть хвостами змерзлими сороки.
Поля таки докликались дощів,
Тож хвастають тепер озиминою.
І радісно господаря душі:
Дасть Бог, хліба стоятимуть стіною!
11.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2020
автор: Ганна Верес